Це сьогодні я вчитель, а 20 років тому я була випускницею Київського державного університету ім. М. Драгоманова, фізико-математичного факультету. Ні на мить не сумніваючись, пішла працювати до, тоді ще Київського обласного ліцею-інтернату фізичної культури та спорту, а нині КЗ КОР «КОЛІФКС». Пам’ятаю засідання першої в моєму житті педагогічної ради, яке проходило в актовій залі училища № 9, де нині механіко-механічний технікум. У залі було шумно, адже щойно сформований колектив давав підстави для знайомства. І ось довгоочікуваний момент – педагогічна рада розпочалася...Після привітального слова директора ліцею Івана Опанасовича Куроченка, у мене чомусь затремтіли ноги, і, не даремно, адже в наступні хвилини всі присутні вітали мене як молодого вчителя. Директор вручив мені букет квітів. То були мої перші квіти. Пройшло 20 років, а той букет я згадую і сьогодні.
Перший урок для вчителя, як і для учня, є особливим. В університеті нас навчали методиці, розказували теорію. Ми моделювали ситуації уроків, складали запитання і уявляли декілька варіантів відповідей учнів, перед дзеркалом проводили репетиції своїх слів, вивчали напам’ять конспекти уроків. Але це все було навчання і я була студенткою! І ось мій перший урок. Я беру журнал і входжу до аудиторії з необ’ємним бажанням навчити всіх математиці.
І уже два десятиліття промайнули як один урок. Змінюються учні, навчальні технології, але бажання вчити та насолоджуватися від своєї праці не вгасає. Я не знаю, який я вчитель з маленької літери чи з великої, я не знаю чи навчила я всі своїх учнів математиці, але я знаю, що немає в світі професії, яка манить, заворожує та затягує так, що не помічаєш як біжить час, виростають діти, ти мудрішаєш та не уявляєш свого життя без них: веселих та задумливих дітлахів, які щоранку дивують і засмучують, із завдяки їм, непосидючим, хочеться працювати, жити і творити.
Вчитель – це не професія, це стан душі, який надихає, дає сили та ідеї. Це особливе відчуття значимості, яке присутнє у кожного хто пов'язаний із дітьми. Кожен прожитий день в ліцеї не схожий на попередній. Колесо навчальних років обертається настільки швидко, що хочеться вигукнути: «Мить, зупинись!».
З повагою, вчитель математики Усова Алла Анатоліївна
